Aspekt etno- i socjolingwistyczny w pokrewnym zwyczaju ludowym na Kaszubach i Ukrainie

Dany artykuł ma na celu odwołanie się do przestrzeni badawczej etnolingwistyki i socjolingwistyki przy omówieniu reliktowego obecnie zwyczaju ludowego we wschodniej części Podola (współcześnie – obwód winnicki) – przeganiania szulaka oraz kaszubskiego zwyczaju ścinania kani, a więc dwóch znacznie oddalonych od siebie i odmiennych kultur, które w znanej nam przeszłości nie przebywały w bezpośrednim sąsiedztwie. W trakcie analizy dowodzi się słuszności wstępnego założenia, iż ów pierwotnie wspólny zwyczaj w obu przypadkach podlegał endemicznej formie adaptacji do miejscowej kultury i tradycji, co bez wątpienia znalazło swe odbicie w warstwie językowej. Tok rozważań wsparty jest opisem obu wskazanych obyczajów oraz odwołaniem do literatury tematycznej, a także innych pokrewnych zwyczajów

У статті використовується дослідницький простір етнолінгвістики та соціолінгвістики задля обговорення реліктового народного звичаю у східній частині Поділля (нині – Вінницька область) – гоніння шуляка та кашубського звичаю усічення кані, тобто у двох далеких та різних культурах, які в відомому нам минулому не були в безпосередній близькості (в географічному сенсі це відстань понад 1300 км). Аналіз доводить обґрунтованість попереднього припущення, що цей спочатку спільний звичай в обох випадках був підданий ендемічній формі адаптації до місцевої культури та традиції, що, безперечно, відбилося в просторі мови. Хід міркувань підкріплюється описом як зазначених звичаїв, так і посилань на тематичну літературу, а також згадкою про інші споріднені звичаї.

The article is intended to refer to the research space of ethnolinguistics and sociolinguistics when discussing the currently relict folk custom in the eastern part of Podolia (nowadays – Vinnytsia Oblast) – chasing away kites and the Kashubian custom of cutting kites, i.e. in two far distant and different cultures, which in the past known to us were not in the immediate vicinity (in a geographical sense it is a distance of over 1300 km). The analysis proves the validity of the initial assumption that this originally common custom was in both cases subject to an endemic form of adaptation to local culture and tradition, which was undoubtedly reflected in the language layer. The course of considerations is supported by the description of both customs indicated and references to thematic literature as well as other related customs.