Радянське законодавство як складова технологій Голодомору-геноциду 1932–1933 років (на прикладі Півдня України)

Стаття присвячена недостатньо висвітленій у науковій літературі темі – аналізу правових актів СРСР та УСРР кінця 1920-х – початку 1930-х рр. та правовій оцінці дій влади по відношенню до громадян УСРР, що призвели до Голодомору 1932–1933 рр. Така постановка проблеми дозволяє виявити ступінь порушення радянських законів представниками радянської влади, форми репресій проти цивільного населення та застосування технологій геноциду. У статті проаналізовано історіографію питання, починаючи від поглядів Рафаїла Лемкіна до позицій сучасних істориків та правників. Основна увага зосереджена на технологіях геноциду, виділених Лемкіним, та аналізі практик провідних істориків та правників щодо обґрунтування геноцидного характеру голоду 1932–1933 рр. На прикладі конкретних подій, що мали місце на Півдні України, досліджується механізм вчинення дій, які можна класифікувати як геноцид. Застосування інтегрованого міждисциплінарного підходу до вивчення проблеми передбачає дослідження правових норм, якими керувались у своїй діяльності радянські органи влади, та визначення таких, що мають ознаки злочину проти українського народу. Щоб показати, як соціальне явище – голод у 1932–1933 рр., перетворилося на знаряддя умисного вбивства, жертвами якого стали понад 3,9 млн людей в Україні, автори зосередили увагу на комплексі законодавчих та нормативно-правових актів та практиці їхнього застосування в УСРР як складових технологій геноциду.

The article pays attention to a topic insufficiently covered in the scientific literature – the analysis of legal acts of the USSR and the USSR of the late 1920s – early 1930s and the legal assessment of the actions of the authorities in relation to the citizens of the USSR, which led to the Holodomor of 1932–1933. Their study and analysis allow us to reveal the degree of violation of Soviet laws by the Soviet government itself, the forms of repression against the civilian population and the use of genocide technology. The focus is on the technologies of genocide identified by Lemkin and the analysis of the practices of leading historians and jurists regarding the justification of the genocidal nature of the famine of 1932–1933. Using the example of specific events that took place in the South of Ukraine, the mechanism of committing actions that can be classified as genocide is investigated. The application of an integrated interdisciplinary approach to the study of the problem involves the study of legal norms that guided the activities of the Soviet authorities and the identification of those that had signs of a crime against the Ukrainian people. To show how a social phenomenon – the famine of 1932–1933 – turned into a tool of deliberate murder, of which more than 3.9 million people in Ukraine became victims, the authors focused on the complex of legislative and regulatory acts and the practice of their application in the Ukrainian SSR as components of genocide technologies.

W artykule zwrócono uwagę na temat niedostatecznie ujęty w literaturze naukowej – analizę aktów prawnych ZSRR i UkrSRR przełomu lat dwudziestych i trzydziestych XX w. oraz ocenę prawną działań władz w stosunku do obywateli UkrSRR, który doprowadził do Hołodomoru w latach 1932–1933. Ich badanie i analiza pozwala ujawnić stopień łamania prawa sowieckiego przez sam rząd sowiecki, formy represji wobec ludności cywilnej oraz stosowanie technologii ludobójstwa. W artykule dokonano analizy historiografii zagadnienia, począwszy od poglądów Rafaela Lemkina po stanowiska współczesnych historyków i prawników. Główny nacisk położony jest na zidentyfikowane przez Lemkina technologie ludobójstwa oraz analizę praktyk czołowych historyków i prawników w uzasadnianiu ludobójczego charakteru głodu lat 1932–1933. Na przykładzie konkretnych faktów, które miały miejsce na południu Ukrainy, badany jest mechanizm popełniania czynów, które można zakwalifikować jako ludobójstwo. Zastosowanie zintegrowanego, interdyscyplinarnego podejścia do badania problemu polega na badaniu norm prawnych, które kierowały działalnością władz sowieckich i identyfikacji tych, które noszą znamiona zbrodni przeciwko narodowi ukraińskiemu. Aby pokazać, jak zjawisko społeczne – głód lat 1932–1933 – przekształciło się w narzędzie umyślnego mordu, którego ofiarą padło ponad 3,9 mln ludzi na Ukrainie, autorzy skupili się na kompleksie aktów legislacyjnych i wykonawczych oraz praktyce ich zastosowania w Ukraińskiej SRR jako składników technologii ludobójstwa.